О люди! люди небораки!

Нащо здалися вам царі?

Нащо здалися вам псарі?

Ви ж таки люди, не собаки!

 

Вночі і ожеледь, і мряка,

І сніг, і холод. І Нева

Тихесенько кудись несла

Тоненьку кригу попід мостом.

 

А я, отож таки вночі,

Іду та кашляю йдучи.

Дивлюсь: неначе ті ягнята,

Ідуть задрипані дівчата,

 

А дід (сердешний інвалід)

За ними гнеться, шкандибає,

Мов у кошару заганяє

Чужу худобу. Де ж той світ!?

 

І де та правда!? Горе! Горе!

Ненагодованих і голих

Женуть (последний долг отдать),

Женуть до матері байстрят

 

Дівчаточок, як ту отару.

Чи буде суд! Чи буде кара!

 

Царям, царятам на землі?

Чи буде правда меж людьми?

Повинна буть, бо сонце стане

І осквернену землю спалить

 

-Тарас Шевченко

​

 

Oh people! Fearless souls, unbowed!

Why seek tsars to which you've bowed?

Why let dogs take importance now?

You're human beings, not mere hounds!

 

In night's bitter grip of ice and snow,

The Neva whispers, waters flow,

Beneath the bridge, thin ice does grow,

Silently carried, with tranquil glow.

 

And I, in the night's gentle sway,

Walk and cough, in solemn display.

I see them emerge, like lambs astray,

Weary maidens, life's tolls at bay.

 

While an elderly man, bent low,

A compassionate soul, weakened and slow,

Herds them onward, eyes a-glow,

Like alien cattle, driven in row.

 

Where is that world? I ask, dismayed!

Where is the truth, once proud and swayed?

Sorrow! Oh sorrow! My heart's betrayed,

As underfed and bare, they're conveyed.

 

Driven like sheep, their final plight,

To the mother bastion, amidst the night.

Will justice prevail, in righteous light?

Or retribution forsaken from sight?

 

Tsars and rulers, atop the land,

Shall truth amongst our people stand?

Yes it will, for the sun will ascend

To once again, cleanse our defiled land.

​

translation Mykola Mowczan ©

​

​